Досвід війни — це біль і психологічна травма для більшості українців. Однак найсильніше війна травмувала захисників і захисниць, вони найближче пізнали біль втрат, виснажливих випробувань —моральних і фізичних. Бойовий досвід змінив їх назавжди, і всі, хто був у цей час у тилу, мають бути готовими до їхньої вразливості і підтримати інтеграцію ветеранів у громади. 

За даними дослідження Українського ветеранського фонду «Портрет ветерана», проведеного серед чинних військовослужбовців та ветеранів українсько-російської війни, 42,7% респондентів серед труднощів, на які очікують після війни, назвали психологічні розлади. Водночас вже зараз про наявні психологічні проблеми говорять 66,8% опитаних ветеранів.

Психічне здоров’я ветеранів залежить від кожної людини в Україні, від усіх нас. Ветерани мають відчувати повагу кожною клітиною. Вони повертаються із зони бойових дій, де втрачали себе, втрачали близьких, здоров’я, соціальні зв’язки. Повага до ветеранів — це точка зростання для нашого суспільства, і простим людям потрібно доносити цю інформацію:  якими повертатимуться ветерани, як слід спілкуватись із ними, саме це допоможе нашим захисникам якісно адаптуватися.

За рік війни минуло перше захоплення захисниками, це відчувають і психологи, і військовослужбовці. Звісно, є категорія людей, повага яких залишиться незмінною. Однак на загал, про шанобливе ставлення і увагу до ветеранів слід говорити повсякчас.

За результатами дослідження «Потреби і перешкоди ветеранів при працевлаштуванні», понад 54% роботодавців вважають необхідними адаптаційні тренінги для працівників, які були мобілізовані. Серед кроків назустріч кандидатам без досвіду цивільної роботи з числа ветеранів 34% роботодавців готові забезпечити стажування та менторську підтримку, і 17% — зможуть запропонувати працевлаштування на умовах часткової зайнятості. Однак не менш важливою буде моральна підтримка, повага з боку колег по роботі, дбайливе ставлення під час спілкування.

Війна матиме наслідки для ментального суспільства, всім треба бути уважними до людей у складному психологічному стані, не залишати їх наодинці з проблемами, знати, що їхній стан — це не назавжди. Пригадайте стигму після Другої світової: «він психований, агресивний, випиває — то він контужений». Цей штамп був дуже поширений. Таких невидимих поранень зараз теж буде багато, але їх можна подолати при правильному підході. Людям, крім дому і роботи, потрібно цікавитись ще чимось, зокрема наслідками, з якими ветерани повертаються додому. Також сімейні лікарі мають бути готові приймати людей з травмами війни.

Навіть після повернення військових з району ведення бойових дій війна не відпускає їх, тому що збройне протистояння триває, вони не завжди впевнені, що їхні близькі в безпеці. Водночас ветерани часто страждають від почуття провини вцілілого, додатково зазнають ретравматизації, дізнаючись про загибель побратимів — у такі моменти робота психологів значно ускладнюється. 

Перемога буде лише початком важкого шляху відновлення ментального здоров’я і подолання наслідків війни. Не варто чекати перемоги як моменту, коли можна буде розслабитись. Всім нам доведеться жити не так, як до війни.

Автор: Леся Медведенко.